Головна | Реєстрація | Вхід | RSS П`ятниця, 23.02.2018, 19:33



Вітаю Вас Гість




Меню сайту
Категорії розділу
Сценарії [3]
сценарії виховних заходів
Пошуковий загін "Джерело" [1]
роботи, звіти пошукового загону
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Виховна робота

Головна » Статті » Сценарії

Афганістан, ти мій біль

Сценарій виховного заходу "АФГАНІСТАН БОЛИТЬ В МОЇЙ ДУШІ"

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Обладнання: на стіні фотографії, політична карта світу; запалена свічка; звучить фонограма пісні на афганську тематику. На урок - пам’яті запрошені воїни-інтернаціоналісти, гості, старшокласники.

Читець: Минають дні, ідуть роки.  

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Ведучий 1: Шановні гості, учні, вчителі! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, дізнаємось про героїв цієї страшної війни. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями. Вони вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. На нашій зустрічі присутні: ___________________________________________

Ведучий 2: Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. „ Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх”, - говориться в Євангелії.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.


Читець: Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей...

Ведучий 1: Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Ведучий 2: Брудна, підступна війна... За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Читець: Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

„Чи ж там він є?!”

Стоять, відводять очі вбік солдати

і шепотить сержанти ледве чуть:

„Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...”

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання...

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна, солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Ведучий 1: Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю Гинули солдати. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

Читець: Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак,

І БТР димів опісля бою.

Погасло сонце у його очах,

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

Ведучий 2: Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес. (хвилина мовчання)

Ведучий 1:Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі.

Ведучий 2: Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Поставте скибку хлiба на стакан
І голови схилiть в скорботi вiчнiй
За тих, кого убив Афганiстан,
Чиї вiн душi зранив i скалiчив.
О, Україно! Нiжно пригорни
Уcix живих синiв своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили вiйни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.

     

Категорія: Сценарії | Додав: poltavska (25.11.2014)
Переглядів: 1128 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук



Друзі сайту
  • http://lyu9408.wix.com/ostapenko

  • http://ledokol79.wix.com/ukraine


  • http://gelikonmirgorod.ucoz.ru/

    http://mirgorod-gorono.at.ua/


    Copyright MyCorp © 2018
    Безкоштовний хостинг uCoz